20 листопада 2023 року по обіді наша доповідачка Аліса Бутшер за підтримки Керстін Марон-Ранфт, координаторки з питань догляду за людьми похилого віку в місті Марль, та Деніза Текмена, уповноваженого з питань інтеграції іноземців міста Марль, організувала кав’ярню історій. Завдяки допомозі Іріс Зальманн-Грот, відповідальної за роботу з людьми похилого віку в Євангельській міській парафії міста Марль, захід вдалося провести в парафіяльному залі євангельської церкви Святої Трійці.
Один з учасників із Сирії розповів про свій приїзд до Марля, про те, як він працював на різних роботах у Німеччині, оскільки його диплом вчителя арабської мови йому не допоміг, а також про його нинішнє стажування в місті Марль. Він одружений, вже два роки має не тільки сирійське, але й німецьке громадянство і вже освоївся в Німеччині. Частина його родини все ще мешкає в Сирії, де досі панує небезпека та гуманітарна криза. У ході розмови з літніми людьми він також розповів про свого брата, який вже півроку перебуває в Болгарії, роз’єднаний зі своєю дружиною та дітьми. Він переконливо та емоційно розповів про нелюдські та жорстокі умови для біженців у Болгарії та Туреччині, а також про народ Сирії. Одна з учасниць приїхала з Конго, але жила зі своєю сім’єю в таборах у Бурунді і Кенії. Там за допомогою «американців» вона закінчила школу. З початку 1990-х років кількість біженців у Кенії різко зросла через громадянські війни в сусідніх країнах. Відтоді УВКБ ООН працює з біженцями в Кенії. Завдяки цьому два роки тому учасниця змогла потрапити до Німеччини у віці близько 20 років за програмою переселення. Вона розпочала інтеграційний курс і п’ять місяців тому стала матір’ю сина. На жаль, її сім’я розірвала з нею зв’язок, бо дитина є позашлюбною. За допомогою однієї з відданих волонтерок Брітти вона змогла переїхати у власну квартиру.
Сім’я однієї з учасниць також отримала підтримку від Брітти, наприклад, у пошуку житла. Батько 22-річної дівчини втратив зір і руку внаслідок вибуху бомби. Сім’я не могла дозволити собі необхідне лікування в своїй рідній Албанії, тому в 2015 році вони приїхали до Німеччини. Перш ніж приземлитися в Марлі, вони побували в Ганновері, Кьольні та Мьонхенгладбаху. Батько тривалий час перебував у лікарні, а мати багато часу проводила з ним, тому учасниця часто залишалася наодинці зі своєю сестрою, яка на два роки молодша, та братом, який на сім років молодший, у громадському притулку, де вони мешкали в той час. Вона розповіла, що вони завжди боялися, що їхні батьки не повернуться. Завдяки подрузі вона почала займатися боксом, що спочатку не подобалося її батькові. Адже в боксерському клубі були одні чоловіки. Сьогодні він пишається нею, вона сильна, може захистити себе, вмотивована і працьовита. Вона також доводить це, щодня о 3 годині ночі долаючи велосипедом 11 км до Реклінгхаузена, де навчається на продавчиню в пекарні. Її велике бажання – відвідати Дубай. Вона твердо вирішила це зробити – як тільки завершить навчання.
Допомога Брітти також була вирішальною для іншої учасниці. Вона приїхала до Німеччини з Азербайджану шість років тому зі своїм сином, якому зараз 22 роки і який здобуває освіту. В 2020 році вона отримала погану звістку: їх мали депортувати. Брітта допомогла скласти заяву про скрутні життєві обставини. Разом вони зібрали велику купу доказів про життя учасниці та її різноманітну (волонтерську) роботу в Марлі та його околицях. Через кілька місяців вона отримала позитивний результат: «добре, що не коронавірусу», – пожартувала вона. Протягом двох днів вона плакала – від радості. Того дня по обіді у парафіяльному залі відверто та чесно розповідалися різноманітні життєві історії. З’ясувалося, що важлива не тільки активна участь тих, хто прибуває сюди, алей рука підтримка таких як Брітти. Адже для успішної інтеграції та мирного співіснування необхідна будь-яка допомога!
